descriptionПро раду supervisor_accountЧлени ради calendar_todayЗаходи createЗвернення assignmentДокументи new_releasesНовини photo_size_select_actualФото perm_contact_calendarКонтакти

Резолюція учасників телемарафону «Україна за сім'ю»

РЕЗОЛЮЦІЯ

учасників телемарафону «Україна за сім'ю», проведеного 7 червня 2020 року

за ініціативи Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій

Ми, учасники телемарафону «Україна за сім’ю», усвідомлюючи відповідальність перед Богом та майбутніми поколіннями, дбаючи про утвердження сімейних цінностей, захист дітей та молоді, прагнучи розвитку українського суспільства на засадах високих моральних і духовних цінностей, проголошуємо наступне:

1. Актуальною є необхідність формування державної сімейної політики з огляду на катастрофічну демографічну ситуацію в Україні, великий відсоток розлучень і дітей, що виховуються через це у неповних сім’ях. Необхідно спрямувати значні зусилля держави та громадянського суспільства на підтримку сімей, материнства та батьківства, на впровадження в навчальний процес програм з підготовки до подружнього життя, створення належних соціальних і інших умов для мінімізації практики абортів, на ліквідацію системи утримання і виховання дітей в інтернатних закладах та натомість популяризувати усиновлення серед громадян України.

2. На сьогодні особливо важливою є необхідність об’єднання зусиль влади, світської та релігійної громадськості у вирішенні проблеми домашнього насильства, яке збільшилося в умовах запровадженого в Україні карантину. Однак замість ратифікації так званої Стамбульської Конвенції, яка ангажована гендерною ідеологією, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій послідовно закликає Уряд і Парламент розвивати національне законодавство України з протидії домашньому насильству та насильству проти жінок. Тобто піти шляхом тих країни Європи, які також відмовилися від ратифікації цієї Конвенції.

3. Гендерна ідеологія не повинна в проваджуватися в законодавство України: ні в освітній процес, ні в кримінальний кодекс. Гендерна ідеологія є згубною для будь-якого суспільства, оскільки підміняє поняття біологічної статі кількома десятками гендерів за принципом самоідентифікації. Зокрема, у батьківської спільноти викликає занепокоєння  антидискримінаційна експертиза підручників і освітніх, запроваджена наказом МОН України. Адже ця експертиза дискредитована її виконавцями через численні приклади ідеологічної заангажованості засад її проведення.

4. Останнім часом особливим резонансом відкушується в суспільстві проблематика комерційного сурогатного материнства, яке заборонене в багатьох країнах Європи, однак багато років перетворилося на бізнес з торгівлі дітьми в Україні. Комерціалізоване сурогатне материнство знецінює гідність дитини до рівня товару, а також руйнує гідність жінки через зневагу до материнства та безкорисливої любові до дитини, яке підміняється вимогою дотримуватися жорстких умов контракту.

5. До цього часу не працює на практиці норма п.10 статті 78  Закону України «Про освіту», яка передбачає впровадження принципу “гроші за дитиною” в освіті для приватних закладів освіти, в тому числі з релігійною спрямованістю їх освітньої діяльності. Залишковий підхід до фінансування приватних закладів освіти робить навчання в них надто дорогим, шкодить розвитку плюралізму освіти та забезпеченню права вибору в освіті.

6. Критичною є ситуація з масовими абортами в Україні, що пов’язано з відсутністю належної просвітницької кампанії серед молоді та соціальної допомоги нужденним сім’ям і жінкам. Українська держава і громадянське суспільство мають виробити стратегію припинення практики штучного переривання вагітності, щоби сприяти збереженню життя кожної ненародженої дитини шляхом надання своєчасної допомоги батькам зачатої дитини у вирішенні їх матеріальних, психологічних та інших проблем.

7. Всі ці виклики і завдання в сфері сімейної політики потребують створення в Україні центрального органу виконавчої влади у справах підтримки сім’ї, дітей, материнства і батьківства. Значне погіршення демографічних показників за період останніх 9 років підтверджує, що державна сімейна політики потребує належної інституалізації, бюджетного фінансування та системного підходу. В тому числі важливим є налагодження постійної взаємодії Парламенту і Уряду з релігійною спільнотою щодо формування та реалізації державної сімейної політики.